Книгою мого дитинства була «Старосвітські батюшки та матушки» Івана Нечуй-Левицького. Навіть зараз, я вважаю, що цей твір найвидатніший з усіх написаних автором. Зовсім не тому, що там діє мій улюблений персонаж неперевершений жартун отець Мельхиседек, бо з роками я став краще розуміти нюанси поведінки усіх персонажів, а скоріше тому, що дивуюсь майстерності Нечуя-Левицького, котрий зумів у невеликій за обсягом книжці показати життєвий шлях двох родин українського духовенства (Харитона Моссаковського та Марка Балабухи), при цьому не оминувши жодної важливої події, але й розгорнути широку картину життя невеличкого провінційного Богуслава та його околиць.
Духовенство, дворяни – поміщики, селяни, євреї – крамарі, чиновники і навіть солдати – москалі змальовані талановито, часом іронічно, дотепно, але завжди і всюди відчувається реалізм. Все ж, головне в цьому творі те, що найважче (і найнеприємніше) сторони життя тогочасного суспільства показані з гумором, який пом’якшує іноді трагічні, іноді відверто ганебні вчинки героїв, перетворюючи їх на трагікомічні, а отже, допомагає легше долати їхні наслідки. Тільки іноді проривається жаль автора за Онисією Степанівною, яка «уся зсохлась від роботи» так же як і її наймички, яких вона безжально експлуатувала, або Олесею Балабушихою, чиї поривання до високого і прекрасного були понівечені «сільською мертвотою», чи Марка Балабухи, який «був ліпшим чоловіком для свого часу» людиною освіченою, вів життя провінційного архієрея.
На жаль, у творчому доробку Нечуя – Левицького ця книга не користується належною увагою ні в шкільній програмі, ні в читачів дорослих. Можливо тому, що гумористична форма цього твору створює йому репутацію легковажності, навіть несерйозності. Але безперечно, цей твір вартий щонайпильнішої уваги українського читача.
Євген Чумак, користувач бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар