Продовжуємо публікацію матеріалів волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Поговоримо про історію танцювального мистецтва у світі.
У бібліотеці-філії № 5 цієї весни відбувся неординарний захід, де переселенці із Харкова та області, Краматорська та Лисичанська і полтавські мешканці вперше в обласному центрі побачили одежу Італії 15-16 століть, завдяки історичній реконструкції одягу та взуття , котру зробив наш сучасник історик та науковець Іван Герцунь. А 3 червня пройшла 2-га зустріч і присвятили її танцям , адже наш добрий знайомий є ще й гарним танцівником. Провела блискуче захід Влада Герцунь, прекрасний оповідач, бібліотекар бібліотеки-філії № 9.
У середньовічній Європі, в країнах, які прийняли християнство, в храмах зображували божественні містерії – релігійні драми. Широко були поширені священні фарси – комедійні вистави зі співами і танцями. Вони іноді входили в священні містерії. Середньовічна церква, однією рукою зневажала танець, другою сприяла йому. З XV століття «священні дійства» почали втрачати релігійний характер. У них проникли світські інтермедії, супроводжувані танцями, де вони займали чільне місце. Вперше це було при дворі французького короля Рене в 1462 році. В середні віки з'являються нові побутові танці. У Франції, наприклад, побутові танці називали бранлі – від слова branle, тобто хитання, хоровод. Танцювали його під спів або акомпанемент волинки. У кожній провінції Франції бранлі мали багато різновидів. У містах влаштовувалися щорічні ярмарки, під відкритим небом – на площах, за міськими воротами. Ці свята супроводжували танцювально-пантомімні сценки: виконувалися танці з мечами, з обручами, з гірляндами квітів. Танцюючі відрізнялися музикальністю, винахідливістю й акробатичною спритністю.
Багаті вельможі запозичили у народу його розваги. Прекрасні дами і лицарі водили своєрідні хороводи. Тут потрібна важлива постава, повільна хода, вміння виконувати вітання, поклони і реверанси. Цьому відповідав і костюм: обтягуючі трико, короткі у вигляді буф, штани, короткий камзол, капелюх з невеликими полями або берет – у чоловіків; пишні сукні з дуже довгими шлейфами – у жінок. Загальний стиль костюма був пишний і важкий. Знатні пані та панове зазвичай танцювали в капелюхах. При поклоні капелюх знімали, потім знову одягали, перекладали певним чином з однієї руки в іншу. Дами піднімали спереду довгі сукні (при цьому стежили, щоб з-під сукні не було видно ноги), манірно складали перехрещені руки на рівні талії. В руках у них були ошатні хустки або віяла. Існували правила запрошення пані на танець: запрошували жестом, сполученим з поклоном. Перед поклоном робили кілька кроків у напрямку до жінки, при поклоні округлими рухами знімали капелюха, строго стежачи за тим, щоб виворіт капелюха не було видно і руки не закривали обличчя. В Італії, наприклад, перед початком танцю кавалер цілував свої пальці, і тільки після пропонував дамі руку, дама теж спочатку цілувала свої пальці, а потім простягала руку кавалеру. Кавалер підтримував даму за лікоть, іноді за кінчики пальців або накладав свою кисть на кисть руки дами. Піднявши, з’єднані руки вони починали танцювати.
Побутові танці-ходи з мірним ковзаючим кроком, з поклонами називалися бас-дансами – французьке слово, збірна назва безстрибкових старовинних придворних танців. Стрибки і підскоки заборонялися правилами аристократичного етикету, не дозволяли їх робити і важкі сукні зі шлейфами. На балах танцювали повільні, плавні танці-ходи. До їх числа, «благородних танців» належала і павана. Цей танець прийшов на зміну бас-дансам першої половини XVI століття. Зазвичай його починали король з королевою, потім йшли дофін зі знатної дамою, принци тощо. Виконувався він під акомпанемент тамбурина, дерев'яних інструментів і флейти. На балах танцювали повільні, танці-ходи, такі як: аллеманда, палацовий бранль і багато інших. Помірно-швидкий, ковзний менует і швидкі танці: гавот, жига, бурре – з’явилися значно пізніше. Хоча всі вони з’явилися з народних селянських танців, однак у палацах і замках набували інші риси.
Епоха Відродження змінила ставлення до Бога і до культури в цілому. Змінився характер італійських танців – з’явилася легкість, плавність, швидкість в рухах. Крокообразні плавні комбінації стали переходити в так звані бали – легкі руху в швидкому темпі. У танцях з’явився символізм – тримаючи повну стопу на підлозі, танцюючий як би поєднувався з Землею, встаючи на носки – прагнув до Божественного. Знатні італійці запрошували хореографа Гульермо Ебрео (Guglielmo Ebreo da Pesaro) і Доменіко делла П’яченца (Domenico della Piacenza) відомого в XV столітті теоретика по танцювальному мистецтву, для створення культурної спадщини країни. Завдяки цим людям з’явилися нові танцювальні рухи, старі танці були перероблені, багато па були взяті з культури інших народів.
Гальярда (Gagliarda) – в перекладі «веселий» – вважається найстарішим танцем в Італії. Гальярдо виконували в парі або соло. Основними рисами танцю є скачки і комбінація п’яти па. Згодом Гальярда придбала звичайну манірність придворних танців, стала повільної, а до кінця XVII століття перейшла в музику. Після Італії цей танець набув поширення в інших країнах західної Європи. Гальярда була улюбленим танцем англійської королеви Єлизавети I, і незважаючи на швидкість темпу, вона танцювала його і в немолоді роки. Тарантела (Tarantella) – запальний енергійний танець, популярний в південній італії, особливо в Калабрії і на Сицилії. хоча класичним варіантом вважається неаполітанська тарантела. За однією з версій назва танцю походить від назви італійського міста Таранто. Згідно з іншою легендою, тарантела була способом вилікуватися від божевілля, викликаного укусом тарантула – «тарантізма». Швидкий темп, скачки танцю нібито допомагали розганяти кров і протидіяти отрути павука. Піцціка (Pizzica) – один з видів тарантели, родом з Саленто, широко поширена в Апулії та Базиликате і Калабрії. Бергамаско (Bergamasca) був танцем селян провінції Бергамо. але швидко став популярний серед інших станів західної Європи. Так, заключним танцем в першій сцені п’ятого акту комедії В. Шекспіра «Сон в літню ніч» був саме ритмічний, жвавий танець бергамаско. Сальтарелло (Saltarello) – популярний в епоху Відродження музичний жанр, в XVIII столітті було відновлено в якості танцю. З італійського saltare перекладається як «стрибати», що відображено в рухах танцю – стрибки, поклони й обороти.
Танцмейстери епохи Відродження створювали канонічні форми танців, які ретельно й пунктуально вивчали привілейовані верстви суспільства. Цьому сприяли підручники (“Про мистецтво танка і танцю”, “Трактат про мистецтво танцю”), де систематизувалися рухи, була спроба зафіксувати танцювальні композиції. Північна Італія стає першою країною, де виникло професійне навчання танців і з’явились перші підручники з історії танцю. І, справді, найпишніше танцювальне мистецтво розцвітає в Італії. Бали у Флоренції XV–XVI ст. – зразок пишноти, мальовничості, винахідливості. Італійських учителів танців запрошували до різних країн світу. Раніше професійні танцівники були мандрівними мімами й убогими жонглерами, а північноіталійський учитель танців посідав почесне становище. Учитель був супутником принців, іноді – наперсником; на венеціанських весіллях, де існував звичай представляти наречену в мовчазному танці, міг виступати замість батька. Учителі епохи Відродження особливо були зацікавлені у створенні шкіл навчання танців. І вже в XV ст. в Італії з’явилися спеціальні школи танців, міцно стверджувалася професія вчителя танців. У середині XVII століття король Людовік XIV відкрив Академію танцю в Парижі. Багато творів художньої літератури присвячено танцювальному мистецтву. Згадаємо роман О. Дюма «Чорний тюльпан», адже там мова йде саме про вчителя танців. У заході брали участь учасники клубу старовинного танцю «Естель», під керівництвом Олени Штитьової. Дмитро Деркаченко, за фахом журналіст, та Марія Лелюк, за фахом фінансист, влаштували показовий виступ танцю «Сальтарелло». Сальтарелло (Saltarello) – популярний в епоху Відродження музичний жанр, в XVIII столітті було відновлено в якості танцю. З італійського saltare перекладається як «стрибати», що відображено в рухах танцю – стрибки, поклони і обороти.
Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар