Меценатство як кодекс честі

Зараз весь світ вражений тим, як українці готові жертвувати власні кошти і ресурси, щоб пришвидшити нашу перемогу. Насправді нам є з кого брати приклад. Кожна епоха української історії мала вражаючий список меценатів, які віддавали мільйони на підтримання нашої економіки, освіти, культури. 

Меценатство в Україні має свою давню історію. Уславлені імена українських підприємців-меценатів Терещенків, Ханенків, Попових та багатьох інших вписані в історію назавжди.

Меценатство було поширене по всій Україні. Здатність чинити добро та приносити благо закорінена у самому людському єстві. Для деяких людей в порядку речей була конкретна допомога ближньому. Не за допомогу у відповідь і навіть не за «спасибі», а просто так. Бо щось заважало цим людям просто жити тільки заради самих і кола своїх рідних. Меценатство починається з небайдужого до рідної землі, з патріотизму, з того, що вміщається в людській душі, заповненій прагненням добра і любові.

Найвизначнішим українським меценатом був Іван Мазепа. Із самого початку свого гетьманування він виявив себе великим покровителем і меценатом національної культури, мистецтва, науки та православної церкви. Різноманітними засобами Іван Степанович допомагав та сприяв розвитку освіти в Україні. Зокрема, взяв під свою опіку Києво-Могилянську академію, щедро фінансував заклади архітектури та малярства, прикрасив українські міста чудовими спорудженими та реставрованими храмами. Гетьман Мазепа увійшов в історію також як великий книголюб і меценат тогочасних видань. Книжками обдаровував бібліотеку Київської академії, а також різні церкви.

Неможливо не згадати про одного з найвідоміших українських підприємців Ніколу Терещенка. За ті роки, що жив у Києві, сповна проявив свою щедрість і чуйність. Завдяки його матеріальному сприянню, створювалися благодійні лікарні й притулки, культурні центри, багато закладів освіти. Чимало зробив і для зведення київських храмів.

Увічнив себе в любові до української мови та історії український і канадський меценат, культурний і громадський діяч Петро Яцик. Емігрувавши до Німеччини, у 1960-х роках започаткував меценатські акції на підтримку української науки і освіти, спонсорував «Енциклопедію українознавства». Активно сприяв публікації історичних праць і джерел в Україні. У 1995 році заснував і став першим президентом Ліги українських меценатів у Києві. Ініціював конкурс підручників з історії України, проєкт «Вивчаймо та плекаймо українську мову».

Серед славетних українських меценатів було немало жінок, шляхетних у всіх сенсах. Донька шляхтича Василя Гулевича – Галшка Гулевичівна. Нелегка їй випала доля, та попри все, вона відписала все своє майно правовірним і благочестивим християнам. На землях, що належали Галшці, були зведені монастир, будинок для прочан і «школа дітям, як шляхетським, так і міщанським». А коли Братська школа об’єдналася з Лаврською, постала колегія, що отримала назву Києво-Могилянської академії та прославилася своїм рівнем освіти за кращими європейськими зразками.

Вільнолюбива «гетьманша» Єлизавета Скоропадська, не жаліючи коштів, фондує школи та гімназії, освітню літературу, жертвує чималі суми на товариство «Просвіта». З 1878 року Скоропадська очолювала Добродійне товариство у Полтаві, щедро даруючи йому кошти на нерухомість.

Артемій Терещенко, перший успішний підприємець у знаменитій династії, дід Варвари Ханенко, заповідав дітям жертвувати 80% прибутків на добрі справи. Заслуга подружжя Ханенків – організація та відкриття першого публічного музею в Києві. А ще Ханенки розвивали села: відкривали ремісничі училища та художні майстерні, лікарні та самодіяльні театри, а Варвара організувала ткацьку школу.

Особливо вашу увагу хочеться звернути на діяльність нашої землячки, уродженки Лубенського району, меценатки і музейниці Катерини Скаржинської. Фундаторка одного з перших в Україні загальнодоступних музеїв у 26 років захопилася колекціонуванням пам’яток місцевої старовини. Вона фінансово підтримувала археологічні дослідження краю й сама брала участь в окремих розкопках. Заснувала перший приватний музей на Лівобережній Україні. Історичний музей налічував близько 20 тисяч експонатів, тільки писанок було більше 2 тисяч. Про цікаве та насичене життя пані Скаржинської, яка поклала своє життя на олтар благодійності, ви можете почитати, завітавши до бібліотеки-філії №5. 

Звісно, всі історії не переповісти, але ми знаємо, що нам лишився неоціненний спадок у матеріальному вигляді та у вигляді вічної пам’яті й шани. Сьогодні меценатство розвивається як ніколи. Молоді письменники, художники, вчені потребують підтримки для розвитку своєї діяльності. Тому, меценати заслуговують на повагу. Зараз з’являються нові благодійники і сучасні меценати уже вписали свої імена в  історію.