Переклад Біблії був мрією життя

1962 року в Лондонській друкарні видано головний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці митрополита Іларіона (Івана Огієнка): «П’ятдесятилітня моя мрія і тридцятилітня моя робота сповнились – ось переді мною на столі лежить творчість усього мого життя: Біблія рідною мовою, найдорожчою мені мовою – українською! Адже Біблія – це основа нашого духовного життя, нашої віри, нашої нації, нашої культури! Я глибоко вірю, що чесно і старанно задовольняв духовні потреби всього українського народу».

Православний переклад український Біблії Івана Огієнка не перший, до нього працювали Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй, Іван Нечуй-Левицький, переклад Євангелія зробив Пилип Морачевський, але за літературним рівнем і за рівнем наближення до оригіналу переклад Огієнка має великі переваги перед усіма попередніми.

Масштаби праці вражають. Кожне окреме слово оригінального тексту перекладач виписував в окремому рядку, а поруч - українські відповідники.

Рукопис нараховує близько 775 тисяч рядків, що заповнили понад 14 тисяч сторінок. Кожна з них, окрім того, списана численними примітками, вставками та уточненнями. Переклад Біблії Івана Огієнка  вважається дослідниками кращим з-поміж всіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та ясність викладу. Він належить до найякісніших і найцінніших перекладів у нашій історії.

Макси́м  Стрі́ха, український науковець, перекладач, письменник: « А відтак уже цей подвиг, коли людина сама переклала Святе Письмо, уже вартий того, щоб ця людина навіки увійшла в скрижалі рідної культури».

Шостий син у багатодітній родині шкільну науку зміг розпочати лише в десятирічному віці, коли хлопчик зміг самостійно влітку заробити на благенький одяг, взуття та зошити. Потім наполегливо навчався в Острозькій гімназії, Київському університеті Св. Володимира та на вищих педагогічних курсах. Шлях до науки молодого І. Огієнка почався з перешкод через його «сепаратистські» погляди на імперію. Однак у 1911 році йому було присвоєно звання професора історико-філологічного факультету Володимирського університету, а в 1915 році молодий учений почав читати свої перші самостійні лекції.

 Наукову й творчу спадщину Івана Огієнка становлять майже 2000 праць із різних галузей знань. Серед них – «Історія української культури», «Український стилістичний словник», «Історія українського друкарства», двотомник «Українська церква» та ін.  «Десять мовних заповідей свідомого громадянина»  на часі  зараз. Наприклад, “Про духовну зрілість цілого народу судять найперше з культури його мови”, “Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією” чи “Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова, тільки один Правопис”. В фонді бібліотеки-філії № 5 зберігаються книги Івана Огієнка «Історія української літературної мови», «Українська церква: Нариси з історії української православної церкви», « Українська культура».