У 90-х роках велика група полтавських художників за свою роботу отримала туристичні путівки у країни в Південно-Східній Азії - у Малайзію та Сінгапур. Полтавців здивувало, що система охорони здоров'я у Сінгапурі заснована на принципах «трьох M».
Що означає: Medifund, який забезпечує захист для тих, хто не може дозволити собі медичне обслуговування, Medisave, обов'язкова схема медичних заощаджень, яка охоплює близько 85 % населення, та Medishield, схема медичного страхування, що фінансується державою. Державні лікарні в Сінгапурі мають автономію щодо управлінських рішень та конкурують за пацієнтів. Для осіб з низькими доходами існують схеми субсидій. Їжа вважається в Сінгапурі важливим елементом національної ідентичності й ниткою, що зшиває докупи різні культурні традиції. У сінгапурській літературі їжу називають національною одержимістю. Сінгапурці часто розмовляють про їжу. Релігія накладає деякі обмеження. Обідаючи разом, люди з різних громад проявляють розуміння, а тому вибирають їжу, яка була б прийнятною для всіх. Рада Сінгапуру з туризму пропагує сінгапурську кухню як ще одну туристичну принаду, порівняну з шопінгом. У липні уряд організовує Сінгапурський фестиваль їжі. Мультикультурність місцевої їжі, легкодоступність страв міжнародних кухонь різних стилів, широкий діапазон цін створюють у Сингапурі «харчовий рай». Тоді Анатолій Лавренко був із такими відомими на Україні художниками, як Лев Маркасян, Віктор Володько, Дмитро Свєчніков, Володимир Колесніков, Валерій Мозок. Микола Підгорний, Володимир Бернацький. Із Сінгапуру Анатолій Іванович привіз відеоплейєр.На землі франків
Нове століття принесло полтавцю Анатолію Лавренку іще дві цікаві подорожі.
Для нашого земляка Франція - батьківщина великих художників, революційних відкриттів в мистецтві живопису. Він мріяв побачити батьківщину Поля Сезанна, французького художника, що працював у напрямках імпресіонізму і постімпресіонізму. Мистецька спадщина його становить близько 900 робіт олією і 400 акварелей. І цю мрію він здійснив завдяки племінниці . Подорожував у Францію Анатолій Лавренко не один, а зі своєю рідною сестрою Тетяною. Наш земляк жив у центрі Ніцци, найвідомішого курорту французького Середземномор’я і великому порту, у родині своєї племінниці Ліни, на відміну від попередніх подорожей, коли проживав у готелях. Ніцца — мальовниче місто, наповнене сонцем і чудовими морськими пейзажами, яке є ідеальним місцем для вивчення Лазурного берега. Це місто з італійським темпераментом і енергійною середземноморською атмосферою, буквально створений для відпочинку та насолоди життям. Ніцца — це чарівні старі вулички та чудові променади, красива архітектура і чудові музеї. Лавренко побачив життя Франції у 2016 році, із середини, без туристичного гламуру, що вдається дуже рідко українцям... Англійська набережна — символ Ніцци, де він полюбив вечірні і вранішні прогулянки зі своєю сестрою Тетяною. Це чудова пішохідна зона з пальмами, яка прямує до вигину затоки Ангела. Цей променад був заснований в 1820 році та є одним з найпопулярніших місць для прогулянок. Саме Англійську набережну він намалював на камені, писав її олійними фарбами на пейзажах Ніцци, які подарував племінниці Ліні. Один день провів у Королівстві Марокко, де розповсюджені багато вірувань — від язичництва до юдаїзму, християнства та ісламу. Серед своїх основних пріоритетів Марокко визначило захист культурного різноманіття та збереження культурного надбання. На згадку про екскурсію залишився живописний етюд «Марокко».
Як і його вчитель Поль Сезанн, Анатолій Лавренко вважає, що „живопис тут, всередині“, а ще „мистецтво, у якому немає емоцій, в основі своїй не мистецтво.“
Ніцца залишилася у пам`яті Анатолія Івановича містом моря і пальм, і яскравого сонця в листопаді. Воно справило на полтавця фантастичне враження із температурою +15 градусів С, цвітінням квітів, тоді коли в Полтаві йшли холодні дощі, подекуди із снігом. У листопаді в Ніцці з`являються різдвяні базари і прикраси до свята. Полтавцю було незвично бачити такі приготування посеред пальм, у розмаї квітів. Що ж привіз художник із Франції? Із садиби великого художника Сезанна привіз наш земляк землю, яку вважає святою. Він поділився нею зі своїм колегою із Миргороду. Відтоді вона лежить на підвіконні його майстерні по вул.Європейській, а в самому приміщенні ніби оселився дух Сезанна.
На пленері у пустелі
Остання у часі подорож була в Дубаї у 2017 році на запрошення київської галеристки Наталії Лисенко. Вона в столиці побачила на виставці картини нашого краянина і була у захваті від них. Так розпочалося їх знайомство… Подорож була непростою. Прилетіли вночі. Перше, що вразило, східний одяг персоналу в аеропорту в Дубаї, по-друге, складний контроль, що тривав понад годину, по-третє, відбулася зміна часу… Адже різниця тут складає 2 години з Полтавою. Що нам приходить в голову при першій згадці про арабські емірати? Напевно, нафта, шейхи і фантастичні хмарочоси, так? Це правда. Але наш земляк побачив тут на Різдвяні свята, адже гостював саме у грудні, інше. Жінки носять абаю — довге чорне легке пальто. Воно вдягається на сукні і костюми західного зразка або зверху традиційної довгої сукні джалабія. Голову покривають чорним шарфом — шайла. Із вікна, що знаходилося на 70 поверсі, було прекрасно видно пляжі, найбільше в світі колесо огляду "Око Дубая" - атракціон висотою 250 м. До складу архіпелагу штучних островів входять три великих, що мають кожен форму пальми. Анатолію Івановичу впало в око, що онуки бедуїнів змінили верблюдів та коней на "Бентлі", "Ламборджині", "Феррарі" та інші породисті автомобільні породи, демонструючи всьому світу розкішне життя одного з найбагатших і велелюдних центрів світу. Дубай розташований безпосередньо в Аравійській пустелі. Анатолій Лавренко став першим українцем, котрий провів пленер в пустелі. Для нього стало відкриттям, що пустеля вдень не є місцем усамітнення, бо тут по барханам катаються на крутих тачках та квадроциклах місцеві мешканці. Сліди від транспорту зустрічаються повсюди. Температура була просто літньою, +24 градуси С. Після холодного Києва зі снігом - це казка. По пам’яті створена серія картин «Пустеля» для пані Наталії… Анатолій Іванович повернувся на батьківщину з двома ананасами, які подарував родичам, що його зустріли в аеропорту 30 грудня 2017 року.
От так подорожував відомий на Україні полтавський художник впродовж двох століть…
Оксана Кравченко член НСЖУ і МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар