Ми продовжуємо цикл щирих розповідей «Моя Полтава - мої роки і спогади», адже в нашому місті та краї стільки талановитих людей, а я хочу про якомога більше з них розказати вам, шановні читачі бібліотеки-філії №5.
«Вперше я побачила цю молоду красуню з величезними очима, що нагадувала героїню всесвітньо відомої казки данського письменника Ганса Крістіана Андерсена, що оповідає про молоду русалку, яка готова відмовитися від свого життя в морі заради того, щоб отримати людську душу і кохання принца, на відкритті виставки творів народних майстрів у Великій виставковій залі Полтавського краєзнавчого музею. Приємний голос молодого наукового співробітника просто зачаровував. Такою вперше побачила Марину Кондратенко на початку ХХІ століття. Нині Марина Кондратенко - завідувач науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Вона випускниця філологічного факультету Полтавського Національного педагогічного університету імені Володимира Короленка 2009 року. За фахом М. Кондратенко - викладач української мови і літератури, зарубіжної літератури і художньої культури. Відтоді все життя її пов’язане із музеєм. У 2009 році прийшла у відділ етнографії молодшим науковим співробітником. У 2014 році стала науковим співробітником. А з 2019 року - завідувач науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Її завжди цікавили історії, що пов’язані з людьми. Марина любила свій третій поверх зі скляним перекриттям, народні промисли, особливо писанкарство. Марина проводила екскурсії у відділі етнографії українською та російською мовами, раділа відгукам. А вони завжди були хороші. Та й не могло бути інакше, бо вкладала у ті екскурсії не лише знання, а й душу. А це дорогого коштує у наш неспокійний час. А зараз у неї - скарбниця, де холодна та вогнепальна зброя Західної Європи ХVII - ХIХ ст. та Японська, обладунки самураїв , а ще Єгипетська колекція, траурний перстень Миколи Гоголя із пасмом волосся, старовинні монети різних країн і золото скіфів, яке не потрапило до Ермітажу, бо було знайдене у курганах Полтавщини експедиціями під керівництвом Бориса Супруненка, нинішнього директора закладу культури за часів Незалежної України. А ще сорочка князя Василя Кочубея, у якій його стратили за наказом Царя Петра І. А ще тут багато церковних старожитностей та ікон на дереві…
Мама нашої героїні - технолог харчової промисловості, батько - робітник, все життя пропрацював на ПТЗР, у 2006 році пішов за вічну межу. Батьки у любові виростили 3-х доньок. Найстарша Олена - педагог-вихователь, нині мешкає у Кременчуці, середня Світлана стала медичною сестрою, живе і працює в Полтаві. Із дитинства Маринка захопилася театром. Ходила 10 років у театральний гурток при ПДТЮТ. Була не раз ведучою святкових програм, Снігуронькою під час Новорічних заходів, а ще Зіронькою. А от перша роль у театрі була гномик. А ще дуже любила дівчинка читання. Її улюблені автори - українські поетеси Леся Українка, Ліна Костенко та японський письменник і перекладач Муракамі Харукі, твори якого перекладені 16-ма мовами світу. Протягом 5 років відвідувала дитячу хореографічну студію при Палаці залізничників. Марина активна, непосидюча, лідер у класі. Вона була не один рік старостою класу, потім - старостою університетської групи. По-перше, вона ініціативна, яскрава та енергійна, яка виділялася з усього натовпу, то зразу було зрозуміло, що ця студентка – староста. Вона наділена вмінням гарно розмовляти, мала можливість заговорити як своїх студентів, так і викладачів (останнє, до речі, є досить значущим фактором, принаймні група точно оцінить). Щоби уникнути непорозумінь та проблем, староста вчасно та якісно виконувала всі покладені на неї обов’язки, в першу чергу це стосувалося заповнення журналу. Марина – це людина надзвичайно відповідальна, й не лише за власні вчинки та виконання обов’язків, а й за всю групу. Адже завжди так було, є й буде: якщо вся група утне щось не дуже схвальне, то в першу чергу отримувати за це буде староста..
Постійно брала участь у міських та обласних, та республіканських конференціях різноманітної тематики. Працюючи у музеї, є активним дописувачем щорічних наукових збірників Полтавського краєзнавчого музею. Так, у останньому вміщено 7 її статей.
«Музей - це моє життя», - каже пані Марина. - «Він захоплює, ти зростаєшся із ним в одне ціле, ти стаєш його частиною, а він - твого життя».
Карантин обмежує діяльність такої творчої натури, проте Марина знаходить вихід… У 2020 році створила фундаментальний та унікальний каталог віртуальної виставки «Мальовнича Полтавщина» спільно із Обласним Центром народної творчості та культосвітньої роботи. У ньому представлено твори понад 40 місцевих авторів та подано 102 роботи.
Вона гарна мати та дружина. Чоловік захоплюється рибалкою, у нього завжди хороший улов. Разом із чоловіком Юрієм виховують сина Микиту. Микиті 9 років, син - мамина гордість. Він навчається у ЗОШ № 21, відмінник. Микита ходить на веслування, активно вивчає англійську мову.»
Оксана Кравченко член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар