Написано багато підручників, енциклопедій, довідників в яких докладно можна прочитати про етапи, періоди, особливості української літератури. А ми, бібліотекарі, хочемо запропонувати вам прочитати художні твори на сторінках яких ви зустрінете українських письменників, що живуть, радіють, зневіряються, пишуть, отримують премії та догани, спілкуються, творять українську літературу.
Валер’ян Підмогильний « Місто», 1928 р.
Головний герой — Степан Радченко. Виходець із села, він приходить до міста і вступає до вищого навчального закладу. Через певні обставини не закінчує вузу, влаштовується на роботу в журналі і одночасно починає займатись літературною творчістю. У Степана багато друзів, їх об'єднує літературне життя.
Будучи начитаною людиною, Радченко сам починає писати і досить швидко добивається успіху. “Знати літературу є перша ознака культурної людини”, — вважає він. Кожен наступний гонорар за літературну діяльність герой вкладає у власні перетворення і вдосконалення — новий одяг, зміну помешкання, у своїх приятелів та жінок. У своїх рішеннях і діях керується власною користю: “Література, виявилось, не тільки почесна, а й владна річ, тобто двічі варта уваги”.
Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. “З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня”.
Марина Гримич «Клавка», 2019 р.
Неймовірно цікава тема - життя письменників за радянської влади, труднощі і поневіряння, які супроводжували український літературний процес у ті важкі часи.Книга цікава найбільше описами літературного життя в Україні загалом, та в Києві зокрема. Сюжет закручений навколо сумнозвісного Пленуму 1947, який був однією із ланок боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Найціннішим у романі є розмови героїв про літературне життя, письменників, літературу як таку. Через ці розмови і постає епоха, передові думки того часу та настрої. Неймовірно те, що письменники, про яких ми звикли читати в школі, в романі постають зовсім в інакшому вигляді - як звичайні люди зі своїми переживаннями та проблемами Гострий на слівце Андрій Малишко, Максим Рильський (якого на Пленумі 1947 року критикували разом з Яновським), Олександр Довженко, Олесь Гончар.
Анатолій Дімаров «Прожити і розповісти», 1997 р.
«Прожити і розповісти» - це сповідь талановитої, щирої й сміливої людини, яка прожила довге й насичене подіями та зустрічами життя. Це - правда, якою вона є, без прикрас,без самовозвеличення й без замовчування власних вчинків. Мемуари - найвідвертіший жанр літератури, але він вимагає від автора чесності, мужності й таланту оповідача. Анатолій Дімаров цими якостями володів.«Якось Ле довідався, що за посмертне видання Яновського заплатили більше, ніж йому, то у видавництві й стіни трусилися: «Я на нього ще в тридцять сьомому році писав!» Тобто - доносив». Нова хвиля переслідувань, публічні осудливі обговорення у Спілці письменників найталановитіших «шістдесятників», зняття з посади редакторів журналів, зокрема редактора літературного часопису «Дніпро» Андрія Малишка й багаторічне гоніння на цього поета-пісняра за те,що виступив з промовою під час похорону Володимира Сосюри, а також гнівно заступився за молодих, переслідування й кара Олесеві Гончару за «Собор» - і як висновок-умовивід про стагнацію і змирення: «Ми самі поступово звикали до цього «ніззя». Розповіді про Василя Земяка, Ліну Костенко, Павла Загребельного, Миколу Вінграновського.
Ці книги є в фонді нашої бібліотеки.
Немає коментарів:
Дописати коментар