Шановні читачі бібліотеки - філії №5, дякую вам, що всі ці місяці ви зі мною на сторінках циклу «Моя Полтава - мої роки і спогади». Я розповідаю про людей, яких знаю, котрих поважаю, якими надихаюся. Нині, на прохання головної героїні, я не вказую її прізвища.
Ваша Оксана Кравченко
У народі кажуть, що людина сама створює свою долю. Однак у житті моєї героїні доленосними виявилися речі і все, навіть, духовне, що пов’язане із Україною. Сьогодні це називають знаками долі, своєрідними підказками, які даються людині… Життя показує, що містичні знаки, що посилаються Вищими силами, здатні вести нас по життю і оберігати від негараздів. Моя героїня навчилася прислухатися до них…
Ольга Ковтун народилася у Ташкенті, проте приїхала на Україну, залишивши усіх родичів у Узбекистані, адже її чоловік українець Микола Анатолійович жив у Полтаві. Микола Анатолійович - електромонтер, механік шостого розряду. Ось вже понад 40 років вона працює та проживає у цьому старовинному місті і не жалкує про те, бо для неї надія вмирала останньою, щоб піднятися з попелу першою… Пані Ольга могла б підписатися під словами французького романіста Андре Моруа, який сказав, що оптимізм полягає у тому, щоб любити хороших людей, які його оточують, уникати поганих, радіти добру, гідно зносити зло, вміти забувати.
Про особливості голодомору 20-х років
Ми не згадуємо голод 20-х років нині, чомусь акцент робиться на 30-40 роки минулого століття. У 1921 році у Ставропольському краї на Північному Кавказі загинули майже всі зернові культури. На півдні України втрати були особливо відчутними. У 1921 році кількість зерна, зібраного в Одеській губернії, зменшилася до 12,9% порівняно з попередніми обсягами. Губернії на південному сході — сучасні Дніпро, Запоріжжя та Миколаїв — отримали від 3,7% до 5,1% свого звичайного врожаю. Іншими словами, було втрачено близько 95% врожаю.
У минулому селяни — як російські, так і українські — періодичні неврожаї, зумовлені поганими кліматичними умовами, переживали завдяки запасам зерна, котре заздалегідь заощаджували й зберігали. Проте навесні 1921 року запасів зерна не було: його конфіскували. Натомість нестача продовольства швидко переросла в голод у Поволжі, який охопив територію середньої та нижньої течії Волги, а також Урал і південь України. Багато селян, які голодували, залишили свої села у пошуках їжі. Лише з Поволжя нараховували понад 440 тисяч біженців, деякі з них з надією вирушили до України. Погано поінформовані чиновники навмисно спрямовували сиріт з голодної Росії до України, в якій ті не знайшли ні дитячих будинків, ні їжі. Як і десять років по тому селяни їли собак, пацюків і комах; вони варили траву й листя; були випадки канібалізму, про які мені розповідала моя бабуся Галина Омелянівна Бойко, котра тоді жила у Донецькій області, працювала вчителькою молодших класів.
Саратов — річковий порт на Волзі — опинився в епіцентрі голоду… Проте в одному надзвичайно важливому сенсі цей перший радянський голод відрізнявся від голоду через десять років: у 1921 році масове голодування не приховували. Навпаки, режим намагався допомогти тим, хто голодував. 21 червня 1921 року газета «Правда» повідомляла, що в радянській Росії голодують 25 мільйонів людей. Незабаром режим погодився на створення Всеросійського комітету допомоги голодуючим. Він складався з громадських діячів, які не були більшовиками. Було створено місцеві комітети самопомочі. Згодом звернення про допомогу розіслали за кордон. Зокрема, радянський письменник Максим Горький провів відому кампанію «До всіх чесних людей!»: «Для країни Толстого і Достоєвського, Менделєєва і Павлова, Глінки... настали похмурі дні», — писав він, закликаючи до пожертв. Проте до списку славетних росіян Горький чомусь не включив імен Леніна й Троцького. Це відкрите прохання до міжнародної спільноти про допомогу — єдине за всю радянську історію — принесло швидкі результати. Людям, що потерпали від голоду, допомагали кілька благодійних організацій, включаючи Міжнародний Червоний Хрест, Об’єднаний розподільчий комітет американських фондів допомоги євреям (відомий як Джойнт) і Місія Нансена (європейська організація під керівництвом норвезького філантропа й мандрівника Фрітьйофа Нансена). Але головним джерелом допомоги стала саме Американська адміністрація допомоги, котра навесні 1921 року вже працювала в Європі. Заснована майбутнім Президентом Гербертом Гувером, АРА успішно роздала їжу та медикаменти в Європі. У відповідь на звернення Горького, добре обізнаний у специфіці більшовизму Гувер розширив й на Росію мережу допомоги всім, хто голодував.
Пара фраз про бабусю та дідуся
Бабуся пані Ольги жила в Поволжі. Вона родом із Саратовської області, як і дідусь. У ті далекі 20-30-ті роки від Слобожанщини до Саратова тяглися села і містечка, жителі яких були переважно українцями. Крім того, була у регіоні територія, що за більшовицькими критеріями виглядала ледь не суцільно куркульською: автономна республіка німців Поволжя. У 1920-30-ті роки там був найвищий по СРСР рівень агротехніки. А водночас 1930 року в республіці відбулися масові виступи, включно із повстаннями, проти колективізації… Родина бабусі - середняки. У них була велика хата і господарство, проте сім`я багатодітна, всі працювали на землі, найманих робітників не було. А дід Тимофій Євгенович - із бідняків, що жили у сусідньому селі. Родина дідуся любила музику, свята. Вони вміли грати на багатьох музичних інструментах. Їх запрошували на весілля, на поховання. Тимофій Євгенович гарно грав на акордеоні. Може це проявлялася так циганська кров. Адже прадід дідуся Тимофія був циганом. У кінці ХУШ століття цього цигана забрали у рекрути. Тоді у царській армії служили 25 років. Прізвища у цигана не було. Дали чоловіку «Солдатов». От від тоді і пішли Солдатови у селі на Волзі. Бабуся Марія Петрівна взяла прізвище чоловіка і теж стала Солдатова. Марія Петрівна родом із донських козаків .
Отож родина бабусі та дідуся змогла виїхати з голодного Поволжя у найбільше за чисельністю населення місто Узбекистану і Центральної Азії. До того ж Ташкент - одне з найстаріших міст Середньої Азії. У 2009 році відзначали 2200-річчя міста. Місцевість Той-Шет відома ще за часів первинної людини.
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар