Якою буде п`ята вистава в Полтаві

Ми продовжуємо цикл історій «Моя Полтава – мої роки і спогади» про талановитих людей краю  нашої читачки Оксани Кравченко. Тепер мова піде про театр, а точніше про те, що сховано за лаштунками.  Про що ми навіть не здогадуємося, сидячи у залі театру...

Сьогодні вже багато полтавців знають Ніко Лапунова, режисера, стенографа , актора по прекрасним постановкам вистав, не лише для дітей, а й для дорослих у Полтавському академічному театрі ляльок, де він працює 2 роки. Він - член Національної спілки театральних діячів України та член Міжнародної спілки діячів театру ляльок (УНІМА-Україна); лауреат І Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Данапріс-2007» у номінації «Краще музично-пластичне вирішення вистави "Портрет Еліаса"». Лапунов належить до плеяди молодих режисерів, які відрізняються креативністю та працьовитістю.  Коли я його побачила вперше у коридорі  Полтавського обласного театру ляльок у листопаді 2020 року, то він чомусь нагадав мені Маленького принца із мого улюбленого твору Антуана де Сент-Екзюпері, хоча це був високий і красивий чоловік, на вигляд 38 - 40 років. Однак він  має таку  ж  тонку, самотню і раниму душу. 

Народився Ніко Лапунов у місті Верхівцеве, що біля витоків річки Суха Сура, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Батько Іван Федорович, залізничник, а мати Ніна Самуйлівна, оператор ЕВМ. «… Село бабусі знаходиться на горі, а навколо, наче намисто на шиї дівчини, - річка Суха Сура. Коли  грунтові води  піднімалася, то всі погрібники затоплювалися. Це нагадує про себе зникла  річка. Вона починала свій шлях під нашою вулицею Некрасова. Ще в мої шкільні роки річка перетворилася на ставки, що розташовані по колу. Саме тут у шкільні роки почав цікавитися краєзнавством.    На території бабусиного села виявлено поселення і могильник бронзової доби, про які нам ніхто у школі не розповідав. Є багато курганів у селі Козинка, що поблизу, де жила моя бабуся і знайшла вічний спокій… Тут зібрали велику колекцію «кам'яних баб», більшість цих пам'яток XI–XIII століть перенесена до Дніпровського національного історичного музею» - розповідає Ніко Лапунов.  

У родині Ніко не було акторів  чи режисерів, лише бабуся Марфа грала на сцені  народного театру колгоспу імені Максима Горького. Найулюбленішою роллю була Наталка  із п`єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. Бабуся Марфа Пантелеймонівна, котра родом із Полтавського повіту, навчила Ніко вишивати полтавською гладдю. Він кольоровими нитками вишивав рослинний орнамент, зразки якого  з 16 по 18 століття полтавці можуть побачити у краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. 

«Вишивка для мене - хобі. У  вільний час відроджую та популяризую забуті техніки, а ще співпрацюю з майстрами народної творчості України. В травні 2014 бабуся померла, я не зміг виїхати до неї на похорон на материк, тому вирішив зібрати у себе друзів, які ще залишилися і її так пом'янути. Я прийшов на базар у  своїй вишиванці, яку носив кожне літо впродовж 13 років у Криму, її вишила Марфа Пантелеймонівна, і кожен з тих людей, які увесь цей час мене знали, у яких я купував кожного дня, вважали за потрібне сказати мені щось гидке. Мені здавалося, що ще трішки і на мене б напали с кулаками. За вишиванку. Тоді я вже остаточно вирішив, що я тут не залишуся…», - згадує режисер. У 2015 році, живучи у Миколаєві, Ніко Лапунов створив зворушливий мультфільм про Україну, використав у ньому  техніку вишивання хрестиком. Це був, по-перше, перший  мультфільм із вишивкою на Україні, по-друге, він передавав почуття і душевний стан автора, який все своє творче життя провів у Сімферополі… Потім було продовження і виник триптих вишитих мультфільмів: «Де я?», «Молитва», «Моя Україна». Пізніше - перший мультфільм про кримських політв'язнів. 

У Києві організував школу вишивки «Гільдія. Золота нитка». Тут майстер-класи давали такі відомі майстри народної творчості, як, Ірина Зайцева, Ірина Годяцька, Андрій Ермаков,  Юрій Мельничук, Людмила Руссу.   Двічі був дизайнером вишивки на показах у Барселоні, представляючи  свої колекції вишитого одягу  ручної роботи на Міжнародному арт-фестивалі "Вишиванка, як код нації". У створенні колекції Ніко Лапунов використав старовинні і складні техніки вишивки: люневільська і норманська техніки, золоте шитво, вишивка козацької старшини, а також офорт на тканині, виконаний у співпраці з українською художницею Тетяною Бахтовою. «Наприклад, люневільською я захопився в 2012 році – побачив таку техніку в Діора і дуже сподобалося, захотілося навчитися. Подруга з Франції подарувала мені перший гачок, я замовив відеокурси, вчився і доходив до всього сам». Перший показ був настільки вдалим, що на другий його особисто запросили. На другому він представив 10 образів – 10 суконь.

Ніко Лапунов нині головний режиссер Полтавського академічного обласного театру ляльок. Він  закінчив художню школу «Декоративно-прикладне мистецтво» (1995 р.);  Дніпропетровський  державний обласний театрально-художній колледж (2000 р.), за фахом - актор тетатру ляльок; Харківський державний  університет мистецтв імені Івана Петровича Котляревського (2006 р.), за фахом - режисер театру ляльок. Йому доводилося грати під час навчання: Бальзамінова, Балду, факіра, фотографа, півня…  Навчаючись на останньому курсі, тоді іще училища, у 2000 р. працював актором Херсонського театру драми та музичної комедії ім. М. Куліша та Маріупольського міського театру ляльок і Дніпропетровського міського театру актора та ляльки. У 2001-2002 рр. - актором Криворізького театру драми та музичної комедії ім. Т. Г. Шевченка. У 2002 році став актором Кримського академічного українського музичного театру. 10 років пропрацював тут. Першою роботою в театрі ляльок стала вистава «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері в Маріупольському муніципальному театрі ляльок (режисер і сценограф).  Всього поставив на сценах різних театрів України та Росії, Литви понад 40 вистав. Ніко Лапунов створював  вистави у Тернополі, Дніпропетровську, Сімферополі,  Уфі, Миколаєві, Кривому Розі,  а ще у Литві в місті Паневежис. 

Працював  у Кримському академічному українському музично-драматичному театрі, а ще - актором  у Сімферопольському приватному ляльковому   театрі «Буріме», де ставив вистави «Червона шапочка», «Відважний Бояка» і «Русалочка Наміко»; викладав у Кримському театрі ляльок, де головним режисером та директором був Борис Азоров. Він мріяв про це, як і всі студенти коледжу. Тут такі професіонали виступали на сцені, як Оксана Дмітрієва, нині головний режисер Харківського театру ляльок, Олексій Шило, що нині актор Московського театру ляльок, Сергій Забродін, який тепер викладач Київського циркового училища… Це було поєднання дружньої атмосфери, високої культури і професіоналізму. Таким має бути український театр. 

В Криму, де Ніко прожив останні 13 років, його знали як актора і режисера Кримського академічного українського музикального театру, режисера арт-центру "Карман" і викладача. У музичному театрі він поставив виставу  «Парфумер» за романом Патріка Зюскінда, «Портрет Еліаса» Елен Сіксу, «Пер Гюнт» по п'єсі Генріка Ібсена.  У 2008 році написав тексти пісень до дитячого мюзиклу «Принцеса Лебідь» для Кримського академічного українського  музичного театру. Доводилося організовувати і проводити ювілеї народних артистів, бути тренером проектів, як, наприклад,  «Соціально-світній центр відповідального батьківства» у 2015 та 2016 роках Миколаївської обласної громадської організації «Діалог» за підтримки закордонних справ Німеччини, стилістом  Міжнародних фестивалів «Крок назустріч»  для дітей з обмеженими можливостями у Санкт-Петербурзі в 2007 та 2009 роках.» - Ділиться наш сучасник. – «А ще співпрацював із симфонічним оркестром, розробив програми: «Срібного століття силует» на музику Прокоф`єва, «Пори року» Чайковського, «Пушкін»(музика Чайковського, Свиридова, Рахманінова), «Із музичної скриньки» (музика Кореллі, Перголезі, Вівальді). Для вистав, мюзиклів Миколаївського музично-драматичного театру на посаді завідуючого літературно-драматургічною частиною,  у 2014 р. писав лібрето та пісні. У 2015-2016 роках на посаді головного художника Миколаївського обласного театру ляльок  розробляв костюми та декорації. У 2016-2017 роках  - режисер-постановник Миколаївського обласного театру ляльок.  Тут, в 2016 році поставив виставу для дорослих «Фігаро» за мотивами п’єси «Шалений день, або Одруження Фігаро» П`єра Бомарше. Запам’яталася  йому робота над мюзиклом «МоцArt», де був водночас автором п’єси, режисером і  сценографом, художником з костюмів, а ще створив тексти до музичних номерів. За 2 місяці постановки  Ніко схуднув на 12 кілограмів.

«Нікому не бажаю пережити ті 2 роки, коли у 2010 році автомобіль наїхав на мене на зупинці, провів лежачи в ліжку, відчуваючи постійний нестерпний біль,  немічний і безпорадний, втративши останню надію встати на ноги… Я ж до цієї трагедії танцював ще й в балеті.  Мені зробили шість операцій. Тоді мені здавалося, що я ніколи ходити не буду. Коли почав ходити на милицях, то набрав курс режисерів в Кримському університеті культури і туризму. Зі студентами четвертого курсу поставив виставу «Оскар та рожева пані» по Ерік-Емманюель Шмідту. Це історія про таке життя, коли один день дорівнює десятьом рокам… А також, водночас, розпочав працювати у дельфінарії, як режисер-постановник і художник великих шоу. Наприклад, «Легенда», створена  на основі японської міфології  та мюзикл «Сузір`я дельфіна» у Коктебельському дельфінарії. 

Не всім відомо, що Ніко пише тексти пісень для казкових героїв російською та українською мовами. Наприклад для вистави «А хай-то качка копне» для сімейного перегляду в Тернопільському театрі актора  і ляльки він створив пісні Качки, Півня і фінальну  українською мовою. У фінальній пісні цієї казки є такі слова: «Коли важко тобі йти, то лети до своєї мети, лети, не складай свої лапки, від стресу на пошук життєвого сенсу!»

У Полтавському академічному обласному театрі ляльок  став  режисером-постановником, художником з костюмів та сценаристом  вистави для дорослих  «Леді в лавандовому». Ніко Лапунов у нашому  театрі  вже поставив дитячі  вистави: «Крабат - учень чаклуна», «Зимові пригоди Крукоруків», «Полохливий кролик». У нього   високий художній смак. І відчуття того, що потрібно нам саме зараз, сьогодні.  Тому планує на 2021 рік зробити виставу  за поемою Тараса Шевченка  «Великий льох» і  казку про епоху Відродження. Тарас Шевченко закликав знищити всю машину поневолення, яка звалась царською Росією, у творах «Чигрине, Чигрине» та «Розрита могила» поет проклинав Хмельницького за возз’єднання з Москвою і підносив роль Мазепи в історії України. Поема «Великий льох» продовжує тему викриття злочинів, скоєних російським самодержавством проти України. А нам залишається дочекатися осені і подивитися прем`єру. А перед цим не зайве прочитати сам твір, завітавши у бібліотеки обласного центру.

Ніко Лапунов помітно впливає на нашу  віру в те, що навіть у сучасному прагматичному театрі можуть бути не тільки кар'єристи й самопіарники, а й талановиті, відповідальні, скромні люди.

Оксана  Кравченко, член НСЖУ і МСПУ