Іронічний і синтетичний, цікавий не лише інопланетянам

"Така назва вечора-портрета Павла Стороженка - знаного у краї  прозаїка, критика, перекладача, журналіста, котрий багато років очолював міську газету «Полтавський вісник». Її дала назва книги Анатолія Дяченка, учасника ІІ Світової війни, прозаїка, гумориста і журналіста. Цей захід ініціювала та провела Галина Вовченко, провідний бібліотекар відділу соціокультурної роботи ПОУНБ ім. І. П. Котляревського, поетеса і гумористка.

17 лютого, через день опісля 75-ти річного ювілею видатного земляка, заслуженого журналіста України, у літературній вітальні зібралися журналісти, серед них  - колеги по газеті «Полтавський вісник», письменники і, головне, читачі, які є  багаторічними поціновувачами творчості Павла Сергійовича.

Вечір проходив не традиційно для обласної бібліотеки. Всі присутні писали портрет ювіляра, проте не фарбами, як художники-живописці, а словами, і творили колективну картину. У колективному творенні портрету брав участь і сам Павло Сергійович. Вечір проходив у дружній атмосфері, кожний відчував себе комфортно і гарно. На початку вечора Галина Василівна ознайомила присутніх із біографією П. Стороженка, звернула увагу аудиторії на книжкову виставку творів знаного земляка.  Павло Сергійович  закінчив Крюківський машинобудівний технікум (м. Кременчук) – (1965 р.), Полтавський державний педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка (нині національний педагогічний університет) (1973 р.), Вищу партійну школу при ЦК Компартії України (м. Київ) (1980 р.).

Працював електрогазозварювальником на Полтавському заводі “Знамя” (квітень-червень 1966 р.), учителем російської мови та літератури в Диканській СШ Полтавської обл., інструктором оргвідділів Диканського, Полтавського райкомів Компартії України (1973–1977 рр.), завідувачем відділу листів і масової роботи редакції газети “Комсомолець Полтавщини” (з 1977 р.), в обласній молодіжній газеті (1977–1987 рр.), кореспондентом журналу “Перець” (м. Київ) (1987–1990 рр.), головним редактором незалежного вісника “Демократична Полтавщина” (199 р.1), консультантом Полтавської міської Ради народних депутатів (1992–1994 рр.), редактором газети “Полтавський вісник” (1994–2004 рр.), літературним консультантом Полтавської обласної організації НСПУ (2006–2009 рр.).  Член Національної спілки журналістів України (з 1980 р.), Національної спілки письменників України (з 2005 р.).    Лауреат обласної журналістської премії ім. Григорія Яценка (1983 р.), премії ім. Олександра Ковіньки (1994 р.), премії Полтавської спілки літераторів (1995 р.).

Павло Сергійович зауважив, що «для дам я завжди Павлуша».

Першим підійшов до мольберту Віталій Скобельський, нині редактор газети «Полтавський вісник», а тоді  заступник редактора, сатирик. Віталій Скобельський вручив «Подяку» з нагоди першого 75-ти річчя,  за багаторічну плідну працю на благо рідної газети від редакції  «Полтавського вісника». Віталій Вікторович зазначив, що знайомство їх триває понад півстоліття. »У 12 років я заробив гроші і вперше передплатив газету «Комсомолець Полтавщини» , де був розділ  «Вишнева Ковінька», який вів Павло Сергійович. За 10 років ми познайомилися.  Мої усмішки, фейлетони через нього проходили.. Саме Павло Стороженко спонукав мене писати гумор, він мій хрещений батько на цій ниві. У 1999 році мені було 40 років, Павло Сергійович запросив мене до роботи  у «Полтавському віснику». Там тоді працювали зубри журналістики, як Володимир Денисенко, Зінаїда Мироненко, Валентин Посухов. Починав кореспондентом, спортивним оглядачем.7 років було спільної праці у цьому виданні. У Стороженка була миттєва реакція на різні події і це мене дивувало тоді… У своїх сатиричних творах він прогнозував майбутнє.». І , як ілюстрацією цих слів колеги, стало авторське читання твору «Чий прапор над сіл нині сільрадою» про всі десятиріччя радянської епохи, очима батька Махна, і буремні 90-ті роки. Написано було його в 1989 р. У журналі «Перець» не надрукували цю сатиру земляка, «насмілився» лише російський журнал «Блин» у тому ж році. 

Наталія Кирячок-Трикаш, голова Полтавської обласної організації НСПУ, теж » долучилася до роботи» . Наталія зупинилася на пародіях ювіляра, вважаючи пародії найвищою формою майстерності гумориста. »Павло Сергійович тонко відчуває римтм іншого письменника, вловлює жартівливе деталь. Він для мене в спілці підтримка і опора. Завжди приходить і ознайомлюється  з новими книгами. Пише критичну статтю, показує гострий кут. Він один із небагатьох, хто підтримує літературну критику  в нашому краї на належному рівні», - сказала пані Наталія  на заході. Справді фахово, чесно і правдиво робить огляди Павло Сергійович, літературний критик та літературознавець. Цю думку підтримала Ганна Грибан, керівник видавництва «Дивосвіт», де друкувалися книги  сучасника. Багато полтавських письменників ХХ ст. дуже любили його пародії, особливо Михайло Казидуб, який завжди на зустрічах прохав Павла Стороженка прочитати про нього.

На лютневому  вечорі у бібліотеці пан Павло зачитав цілу низку пародій на поетів ХХ і ХХ1 ст. Запам`яталися читачам пародії на таких  полтавських авторів: Світлану Залізняк - «Важкі пологи», Олександра Міщенка - «переоцінка цінностей», Анатолія Сазанського - «Рідне роздолля», Наталку Фурсу - «Смерть поетеси». Антоніну Цвид - «Тривога». Ціковою виявилася і технічна пародія на українського поета Василя Гея - «Сотвори себе». Павло Сергійович поділився, що останнім часом працює у жанрі сатиричної поезії -  пише епіграми¸ як відлуння на події, що навколо нас. На вечорі прозвучали такі з них: На невідомого чувака». «На народну діалектику», «Кінець кредитної спілки», інші, які присутні зустріли гучними оплесками. Колекціонер Юрій Меліхов  виділив головну рису - рукодільник, який самотужки змайстрував меблі (стіл, стелажі) та комин. »Для нього відпочинок - це робота чогось по господарству своїми руками», - підкреслив  пан Юрій. Краєзнавець і журналіст Віталій Посухов наголосив на дипломатичності Стороженка-редактора міської газети, який зумів налагодити стосунки з керівництвом міста, міг відстоювати інтереси  «Полтавського вісника» перед тодішнім мером Анатолієм Кукобою. Згадували на заході і перекладацьку діяльність сучасника , який самотужки вивчив декілька мов, і прекрасно  володіє білоруською, російською, латишською та німецькою мовами. А ще його кропітку роботу на блозі, створеному ним. Там знаходиться 700 публікацій. Нині 10000 переглядів і не лише з України, а й багатьох країн світу.

 От такий багатогранний наш  талановитий краянин, оптиміст і життєлюб, який вміє піднятися над сірою буденністю і розсміятися щиро і на весь голос над нашими негараздами, проблемами і над самим собою…"

Оксана Кравченко, член НСЖУ, МСПУ