«Вітчизна – це не хтось і десь. Я – теж Вітчизна!». Це слова відомого
українського поета Івана Світличного. Щоб відчути себе українцем, мало народитися і жити в Україні, - треба ще й вивчити історію свого народу, його звичаї і побут, мову й культуру, - і не лише створену її митцями, а й ту, що виплекана з діда-прадіда, передана нам, їхнім нащадкам як неоціненний скарб.
Майбутнє кожного народу в його дітях. Адже саме дитина, змалечку освячена молитвою батька й матері, колисковою піснею, жадібно вбираючи духовний навколишній світ, культуру взаємин батьків, стає посланцем роду в майбутнє.
Українська духовність споконвіку була і є однією з найморальніших. Шанобливе ставлення до батьків, наслідування їхніх правил життя і поведінки, безмежна любов до рідної землі й водночас готовність до подвигів, закладалося в дитячу душу кожним родом із колиски через колискову пісню, казку, іграшку, традиції та звичаї.
Іграшка завжди була супутником людини. Її люблять усі: і діти, і дорослі. Для дітей вона забава, дорослим вона приносить задоволення, переносячи у світ дитинства. Будь-яка іграшка, особливо лялька, зроблена своїми руками, є результатом не тільки праці, але і творчості.
Для кожного покоління лялька уособлює певний культ: іграшкою слугує дітям, батькам – символом і оберегом поколінь, а для майстрині - це витвір уяви та цінний і неповторний експонат збірок. Незмінними тисячоліттями залишаються тільки екологічні матеріали і сила енергетики їх творців.
У народознавчій бесіді ми поговоримо про ляльку-мотанку. Зроблену своїми руками ляльку-мотанку наділяють чудодійною силою. Вона є не лише оберегом, а й може виконувати бажання, якщо правильно їх загадати. Створюючи мотанку, жінки вкладали в неї свою енергію, певні думки і побажання. Ця лялька – оберіг. Без ляльок-мотанок ніколи не обходилося в родині, тримали їх на почесному місці в хаті. Коли хтось заходив до світлиці, його увагу одразу привертала лялечка, захищала від зурочення, особливо берегла дитину. Усі ляльки слугували своєрідними талісманами дому. Були їх різновиди. Одні – на багатство, інші – на вірне кохання, що називалися не розлучниками, бо мали одну спільну руку. Лялька-подорожниця завжди щасливо повертала власника з далеких доріг до рідного порога, її часто давали чоловікам, які вирушали на війну. Є материнські обереги – їх робили або як замовляння на народження дитини чи близнят, або для породіллі. Ляльки робили на врожай, заклинання дощу, здоров’я, достаток тощо.
Мотанки були не просто іграшками. Цю лялечку мати клала в колиску. Виготовляла зі старої сорочки, зберігши елементи вишивки. Часто її наповнювали запашним зіллям, від чого дитина краще спала. Потім дитина виростала і передавала мотанку власним дітям як родинний оберіг.
Створювали мотанку за чіткими правилами. Її не шили, а тільки намотували нитку на скручені валки тканини, з яких формували тулуб. На обличчі ляльки-мотанки обов’язково робили сакральний хрест...
Про мотанку як оберіг, секрети її виготовлення ви дізнаєтесь із чудово ілюстрованих видань, які знаходяться у фондах бібліотеки-філіалу № 5. Кожен, хто ознайомиться з книгами,відкриє для себе скарб душі нашого народу, освятиться його мораллю, енергією життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар