Я познайомилася з Ларисою Лисенко у відділі читальної зали ПОУНБ ім. І.П. Котляревського, де вона працювала головним бібліотекарем. Мене зустріла весела, привітна дівчина з сяючими очима, у яких читалася думка. Те, як вона поводилася, говорила, проводила масові заходи нагадало мені Єлизавету Баварську, дружину імператора Франца Йосифа I.
Краса і розум у жінці - рідкісні поєднання, а ще й добра вдача… Лариса Лисенко, активна, сильна духом, оптимістична і цікава людина, дуже талановита. У ній я бачу себе у 45-50 років, вона бачить наш недосконалий світ і намагається зробити його красивим і радісним. Талант – то крапля здібностей і море праці. Цей влучний вислів належить відомому українському письменникові Григору Тютюннику. І з ним важко не погодитися... Вона знає, як непросто жити з унікальним даром, даним людині Богом чи успадкованим від батьків. Тим більше – працювати над тим, аби талант цей розвинути, філігранно відточити, вміти застосувати… А ще кажуть, що талант завжди родом із дитинства. І що кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте. Талант може проявитися в різних сферах людської діяльності - в галузях музики, літератури, природничих наук, техніки, спорту, в організаторській і педагогічній , бібліотечній діяльності, в різноманітних видах виробництва. До когось це приходить вже в дитячому віці, отже, завдання батьків, вихователів, вчителів – допомогти дитині розвинути свій дар, скористатися своєю унікальністю з користю для себе та оточуючих.
Лариса Володимирівна проживає в Полтаві з 1976 року. Навчалася в Харківському державному інституті культури, за спеціальністю бібліотекар-бібліограф. Її батьки Володимир Тимофійович та Марія Василівна Лисенки, родом із Чутівського району, достойні люди, які постійно піклувалися про своїх дітей та давали можливість для розвитку. А це дуже важливо для творчої людини.
Лариса Володимирівна уміє доторкнутися до душі читача будь-якого віку, які б заходи вона не проводила. Вона закохана у художню літературу світу і немає нині книги, яка б вийшла у ХХI сторіччі, із якою б не була ознайомлена полтавка. Та головне, що вона уміє передати свою любов до книг своїм читачам. А ще ця вродлива панна пречудовий краєзнавець. Пані Лариса вже з 2001 року, ще працюючи бібліографом в Полтавському університеті економіки і торгівлі, сіє добре і вічне, прославляючи наш Полтавський край, а з 2014 р. і свою обласну бібліотеку, що стала рідною і дорогою. Приємно приходити на її заходи, адже навіть про добре відоме і читане-перечитане ця бібліотекар знаходить якісь родзинки. Тай сама манера подачі матеріалу оригінальна і сучасна, до того ж не позбавлена гумору.
Наразі Лариса Лисенко проживає в мальовничому мікрорайоні Половки, який було засновано в 70-х роках ХХ століття. Мікрорайон знаходиться у західній частині Полтави, яка колись була передмістям з багатою історією. Саме тут знаходилися землі полтавського полковника Мартина Пушкаря, котрий відігравав неабияку роль в українській історії. Неподалік від Половок і досі знаходиться село Пушкарівка, колишнє володіння полковника. Також поблизу мікрорайону розташований каскад ставків, які у 70-90-х роках були повноцінною зоною відпочинку. На жаль, зараз вони занепадають через стічні води. Колись на пагорбах, які оточують ставки, шуміли яблуневі сади. Вони дали назву ще одному сучасному мікрорайону - «Сади».
У далекому ХVIII столітті поблизу Пушкарівки існував Покровський Полтавський жіночий монастир. На початку ХIХ століття монастир було скасовано, а монастирській Вознесенській церкві надано статус парафіяльної. Відтоді монастирські споруди потроху руйнувалися.
«А ще звичайнісінький спальний район Полтави пов’язаний з ім’ям коханої гетьмана Івана Мазепи. У документах 1852 року згадувалась Вознесенська церква та цвинтар поруч, де була похована Мотря Кочубеївна. Вознесенська церква вистояла і вціліла в найтяжчі часи громадянської війни, атеїстичної кампанії 30-х років 20 ст., II Світової війни. На початку 90-х років ХХ сторіччя Вознесенську церкву реставрували, а на гіпотетичному місці поховання Мотрі Кочубей встановили пам’ятний знак. Не знаю наскільки цей факт є широковідомим серед полтавців, але на мою думку він досить цікавий. Сподіваюся, що в майбутньому це історичне місце буде включено до одного з місцевих туристичних маршрутів». - розповідає пані Лариса, яка з січня 2020 року очолює відділ абонементу цієї найбільшої книгарні краю.
Неподалік від Вознесенської церви знаходиться Вознесенська вулиця. Мабуть це одна з найдоглянутіших навколишніх вулиць: сучасні будинки, англійські газони, чудовий ландшафтний дизайн присадибних ділянок. Здається, що шматочок Європи приховується серед типової «розколошканої» Полтави.
Загалом, мальовничі околиці мікрорайону Половки надихають на тривалі пішохідні прогулянки, споглядання та роздуми. Виберіть час, та завітайте на західну околицю нашого міста.
Оксана Кравченко, член НСЖУ і МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар