Говорили про жіночі прикраси і не тільки…

Продовжуємо публікацію матеріалів волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Нині розмова піде про прикраси із бісеру.

Найперші прикраси-обереги робили з зубів тварин, бивнів, з черепашок, бурштину або інших матеріалів, що щедро постачала навколишня природа. 

Потім прикраси стали виготовлятися з урахуванням технічного розвитку людства, із нових матеріалів або способів обробки старих. Як тільки людство знаходило новий матеріал, воно випробувало його в якості основи для створення прикраси: глина, метал, скло. І найновіші технології давали нові орнаменти, форми, значення. Археологи часто знаходять різної форми коралики, які збирались у намисто чи браслети, якими прикрашали одяг.

В Х ст. вперше в Україні з’явились браслети, вони ще називались зап’ястя, обручі, і складають окрему групу прикрас. Вони відразу набули широкого поширення і до ХІ ст. стали дуже популярні серед поціновувачів скляних виробів. Носили їх на рукав на голу шкіру або поверх рукава – на призбираному рукаві вони виглядали дуже унікально та красиво. Колір ці браслети мали в залежності від місцевини: київські майстри надавали перевагу бірюзовому або фіолетовому кольорам.

У XIV-XVIII ст. серед козацтва та селянства почали формуватися основні характерні для українського національного одягу риси. З цього часу і до ХХ ст. національна культура здебільшого зосереджувалась та складалась по селах, де атмосфера більше сприяла до зберігання та продовження традицій. Тому коли кажуть про національне вбрання українців, мається на увазі передусім вбрання селян. Воно в будні дні та святкові неодмінно було доповнене різноманітними прикрасами. Історичні документи, полотна малярів, світлини та музейні експонати свідчать про те, прикраси зі скла займали велике місце в одязі і складали цілі комплекси оздоблення. Незаможні міщанки та селянки дуже полюбляли прикрашати себе намистами, каблучками, сережками – недорогими ювелірними прикрасами, для створення яких брали скляні коралики або стрази.

В ХХ ст. художні вироби, зроблені з бісеру, ставали все більше популярними. Виготовлення прикрас перестало бути тільки для індивідуального вжитку, подекуди надбало характер прибуткового промислу. Прикладом може бути організація народних майстерень в часи Першої світової війни на Галичині Відділом Всеросійського земського союзу. Метою була допомога біженцям, і в цих майстернях серед інших видів мистецької продукції робились і прикраси з бісеру. У 2020 році на тлі карантину бісерні прикраси стали буквально культовими.

У нашому місті теж є майстрині, які виготовляють такі прикраси, серед них Лілія Шабаліна, уродженка Миргороду. Тут вона свого часу закінчила Миргородський керамічний технікум. Багато років тому я хотіла зробити їй персональну виставку розпису по дереву у рамках мого багаторічного проєкту «День Оксан» у Полтавській обласній бібліотеці ім. І.П. Котляревського, не склалося.  Її перша виставка, тепер вже прикрас, відбулася 10 березня 2023 р. у бібліотеці-філії № 5 для переселенців із Харкова та області і Лисичанська. Пані Лілія займається нині також  розписом по тканині, розписом по дереву, татуажем.

Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ