Свято Явдохи

Продовжуємо публікацію статей та кореспонденцій активного волонтера Оксани Кравченко в циклі «Моя Полтава – мої роки і спогади».

Першого березня за старим стилем, а 14-го за новим — це день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи». Згідно з народною традицією — це перший день весни. 

В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. А ховрашок  тільки перевернеться на другий бік. Городники «під Явдоху» сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Якщо розтає сніг і на вулицях стоять калюжі, то пасічники вірять, що вони матимуть так багато меду, як води. Садівники зрізують сухе верховіття фруктових дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась. Господині пекли в цей день жайворонків з тіста – це символи весни і нового життя. Жайворонками пригощали діток. Доброю прикметою було почути на Явдоху спів маленької жовтогрудої пташки вівсянки, яка сповіщала про прихід весни. Молодь на Явдоху починала весняні ігри – гаївки, веселки. Дівчата на виданні спеціальними замовляннями і обрядами залучали женихів. Про це розповіла переселенцям із Харкова та області та полтавцям на заході у бібліотеці № 5 Катерина Штепа, науковий співробітник відділу етнографії Полтавського обласного краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, у рамках проєкту «Етнографічні зустрічі з краєзнавчим музеєм». Знову у бібліотеці відбулося театралізоване дійство, яке так чекали відвідувачі.

Весняне рівнодення, як відомо, припадає на березень місяць — на 21-ше число за новим стилем. Цілком ймовірно, що саме з цієї причини аж до ХV-го століття на Україні, березень вважався першим місяцем громадського року. В Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який був для стародавніх єгиптян нічим іншим, як сонцем, що було безсиле взимку, а на весні знов діставало свою потугу. В цьому ж місяці відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла звичайно сідав, на розвагу народові, місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західної Європи за середньовіччя. Як свідчить Плутарх, в Атенах теж у березні було свято «Вітконошення» — населення носило по майданах міста пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він в’яжеться там з весільними обрядами. У стародавніх юдеїв у березні починався новий святий рік, а у персів було в цім місяці свято новоліття. У чехів і частково у німців перше число березня вважалося початком весни і першим днем світобудови.

Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ