Продовжуємо публікацію кореспонденцій волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Це 260 матеріал.
21 березня розпочався період екскурсій під відкритим небом для переселенців у рамках проєкту «Духовна Полтава». Вперше екскурсія відбулася у парк імені Івана Котляревського. Це — пам'ятка садово-паркового мистецтва з 1970 року. А ідея побувати в ньому виникла ще взимку під час лекції, коли один із найдосвідченіших науковців і музеєзнавців Полтавщини Галина Іванівна Галян розповідала про архітектора Василя Кричевського та його оточення у бібліотеці-філії № 5. «Закладений він на 5 га в 1936 році на місці колишнього старого міського кладовища, яке із забудовою Полтави опинилось майже в центрі міста. На території парку — могила Івана Петровича Котляревського», – оповіла Галина Галян, науковий співробітник Полтавського обласного краєзнавчого музею, розпочинаючи екскурсію.
В роки тимчасової німецько-фашистської окупації (18 вересня 1941 р. —23 вересня 1943 р.) на цьому місці гітлерівці розстріляли понад 3,5 тисячі радянських військовополонених та мирних жителів. Тут розташована братська могила, де поховані жертви фашизму, а також братська та індивідуальні могили солдатів і офіцерів, партизанів, які загинули, визволяючи Полтаву та область від німецько-фашистських загарбників. На честь загиблих воїнів-визволителів у парку споруджено меморіальний комплекс Солдатської Слави.
У відповідь на пропозицію Міжнародного Червоного Хреста про допомогу військовополоненим Сталін заявив: «Немає російських військовополонених. Російський солдат б`ється до смерті». Під час Великої Вітчизняної війни на території Полтавщини діяли 60 концтаборів. Загалом на Україні існувало 180 стаціонарних таборів для військовополонених. В обласному центрі розміщені три пересувні табори, які іменувалися «дулаги». Адміністрація полтавських таборів складалася із етнічних німців, хоча серед них зустрічалися уроджені Польщі, Австрії та країн Прибалтики. Перший створений в нашому місті був «дулаг-151».Він існував із вересня 1941р. по вересень 1943 р., розташований на тодішній південно-західній околиці міста, на території артилерійських складів (район колишніх вулиць Баяна, Гребінки, Фрунзе та Урицького).Територію обнесли трьома-чотирма рядами колючого дроту. Тут стояли сторожові вишки охорони. Полонені жили в 10 цегляних бараках, що раніше були складськими приміщеннями і не опалювалися. Сьогодні на цей район «наступають» житлові будинки. Поряд був «дулаг-205». На території Полтавського паровозоремонтного заводу створено іще один табір. Втекти було неможливо із цих таборів, однак підпільна група Йосипа Баяна врятувала групу льотчиків, які потрапили на фронт і воювали до кінця війни. За роки війни знищено в краї 115000 військовополонених.
Побували переселенці та полтавці біля будиночку Митрополита Мстислава, про що мріяли ще з осені 2022 року.
Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар