Традиції родини В.Г.Короленка

Продовжуємо  у листопаді публікацію матеріалів полтавського  активного волонтера і читачки бібліотеки Оксани Кравченко у циклі «Моя Полтава – мої роки і спогади». Це 226 матеріал.

Мій проєкт «Духовна Полтава» 5 місяців провів активного життя в обласному центрі, за цей час до нього долучилося 260 переселенців із Харкова та області, Луганська та області, Донецька та області і Запоріжжя та області. Сьогодні пригадується остання осіння екскурсія на свіжому повітрі в літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка.

Її майстерно провела провідний науковий співробітник музею Людмила Ольховська. Ми добре знаємо письменника, журналіста Короленка, а тут почули про людину неординарну і талановиту, якою був наш земляк. 

Пані Людмила  протягом годинної екскурсії показала переселенцям особисті речі членів родини, зокрема іграшку онуки письменника. Провела невеличку екскурсію меморіальною частиною музею. Поділилася  спогадами про кулінарні смаки Володимира Короленка, про те, що тоді одягали дружина та доньки., як розважалися влітку на дачі у Хатках. 

Людмила Василівна сказала: «Важливою віхою в житті Короленка була його діяльність як громадянина. Він був членом численних доброчинних товариств. Живучи і працюючи в Петербурзі у 1896-1900 р.р., Володимир Галактіонович регулярно сплачував внески на користь товариства імені Т. Г. Шевченка для  допомоги людям, котрі народилися у південних губерніях Російської імперії і  навчалися у вищих учбових закладах Петербурга. У фондовій колекції музею зберігається пожовкла від часу квитанція цього товариства. Вона засвідчує, що 23 квітня 1900 р. прийнято як членський внесок від члена товариства В.Г.Короленка п’ять карбованців. Короленко не забував про своїх земляків-українців, допомагав їм, хоча жив іноді віддалено: доля закидала його на великі відстані від рідних міст (Сибір, Якутія, Нижній Новгород, Петербург). Можливо, письменник бачив у цих бідних студентах себе, молодого юнака без життєвого досвіду, який щойно залишив провінційне містечко Рівне заради столичних вишів. Тоді, під час навчання у Петербурзькому технологічному інституті, не зважаючи на підробіток (виготовлення креслень, розфарбовування ботанічних атласів, приватні уроки, тощо) юнакові  доводилося голодувати. А сума в 5 карбованців, виявляється, була чималенькою, бо тоді прислуга в Петербурзі, правда, на всьому готовому, отримувала заробітну платню, що дорівнювала 2 карбованцям.

Інша збережена квитанція свідчить про те, що В. Г. Короленко 7 січня 1917 р. сплатив на користь Товариства 100 карбованців (в країні панувала інфляція, викликана подіями І Світової війни).» 

Оксана Кравченко , член НСЖУ і МСПУ